Берестівський ЗЗСО

 








>





Психолого-соціальна служба

 

 

Всміхається сонце привітно й ласкаво,
Цей день на планеті хай щастям сія.
Час радісно лине, змістовно й цікаво
Добробутом повниться кожна сім'я
Хай війни стихають від сміху дитини,
Душа очищається, серце співа,
А розум підносить крізь будні людину,
Порядність всю землю нехай обійма!

   1 червня світ відзначає День захисту дітей, який має на меті привернути увагу до захисту їхніх прав. Це ще один привід згадати, наскільки важливою є допомога дітям та виховання. У 2020 році День захисту дітей припадає на понеділок, 1 червня. Його святкують щороку, починаючи із 1998-го. У цей день варто вкотре нагадати, що саме ми, дорослі, відповідаємо за добробут та щастя своїх чад, тому турбота про них і захист їхніх прав є нашим головним обов'язком.

   Сьогодні прозвучать привітання на адресу кожної дитини, до них долучаємося і ми! Зичимо всім хлопчикам та дівчаткам міцного здоров'я, успіхів у навчанні та веселих канікул.

 

 

Інформування щодо діяльності 

Національної дитячої гарячої лінії

        Міністерство освіти і науки України повідомляє, що під час пандемії  COVID-19 життя мільйонів українських дітей тимчасово обмежується домівками та гаджетами, діти не знають, як самостійно  розв'язати певні супутні небезпечні виклики.

За інформацією громадської організації "Ла Страда - Україна" Національна дитяча гаряча лінія з початку запровадження в Україні карнатину прийняли понад 4 тис. звернень від дітей, підлітків, а також запитів дорослих щодо дітей.

Більшість звернень тісно пов'язані з поширенням пандемії COVID-19 та стосуються насильства і жорстокого поводження з дітьми у власних родинах (40% від загальної кількості звернень), проблем із психологічними здоров'ям lsntq (20% від загальної кількості звернень), ризиків, з якими діти стикаються в Інтернеті (близько 20% від загальної кількості звернень) тощо (статистика звенень додається).

Завдячуючи підтримці Міністерства освіти і науки  України (лист від 22.04.2020 №1/11-2912), Представництво Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні надало фінансову  допомогу щодо збільшення робочого часу Національної дитячої гарячої лінії, діяльність якої забезпечує Громадська організація "Ла Страда - Україна". Наразі Національна дитяча гаряча лінія надає консультації в телефонному та онлайн-режимах в будні з 12:00 до 20:00; короткий номер 160 111 (безкоштовно з мобільних телефонів), 0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефоні).

Додаткова інформація:

/6_645-20_shhodo_djalnosti_nacionalnoji_ditjachoji_.pdf

 

 

 

 

Пам'ятка батькам

Основні помилки у виборі професії:

1. Поділ на “престижні” і “непрестижні”.

2. Ототожнення навчального предмета з професією.

3. Перенесення ставлення людини на професію.

4. Вибір під чиїмось впливом.

5. Неправильне уявлення про характер праці в певній трудовій діяльності.

6. Вибір під впливом певних обставин.

 

7. Думки про легке життя.

 

 

 

 

Національна дитяча гаряча лінія           
 
0 800 500 225(безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів)
 
Короткий номер 116 111(безкоштовно з мобільних телефонів)

 

Онлайн-просвіта батьків

Готуємося до ЗНО разом: практичні поради батькам

Головне, у чому мають потребу підлітки в період підготовки до ЗНО, – це емоційна підтримка педагогів, рідних і близьких.

Психологічна підтримка – один з найбільш важливих факторів, який забезпечує успішність дитини під час здачі екзаменів. Тому завдання батьків – навчити дитину справлятися з різними задачами, виробивши в неї установку: «Ти можеш це зробити». Не секрет, що успішність здачі іспиту багато в чому залежить від налаштування і відношення до нього батьків. Щоб допомогти дітям якомога краще підготуватися до екзаменів, спробуйте виконати кілька порад.

1. Задовго до екзаменів обговоріть з дитиною, що саме їй доведеться здавати, які дисципліни здаються найбільш складними і чому. Ця інформація допоможе спільно розробити план підготовки: на які предмети доведеться витратити більше часу, а що потребує лише повторення. Визначте разом з дитиною її «золоті години», залежно від того, «жайворонок» вона чи «сова». Складні теми краще вивчати в часи підйому, добре знайомі – в часи спаду активності.

2. Прочитайте список запитань до екзамену. Не соромтеся зізнатися, що вже не дуже добре пам`ятаєте більшість розділів хімії, біології чи іншого предмету, який треба підготувати. Нехай школяр «повчить» вас з тих чи інших тем, а ви ставте запитання. Чим більше дитина встигне вам розповісти, тим краще.

3. Обговоріть питання шпаргалок. По-перше, дитині буде цікаво знати вашу точку зору з цього питання, а по-друге, необхідно допомогти школяреві зрозуміти, що жодна шпаргалка не допоможе, якщо нічого не знати з предмету. Чи варто витрачати на них час?

4. Домовтеся з дитиною, що ввечері напередодні тестування вона залишить книги та зошити, прогуляється і ляже вчасно спати. Останні дванадцять годин треба витратити на підготовку організму а не знань.

5. У вихідний, коли ви нікуди не спішите, влаштуйте дитині репетицію письмового іспиту. Наприклад, візьміть один з варіантів ЗНО з математики. Домовтеся, що в дитини буде 3 чи 4 години, посадіть її за стіл, вільний від сторонніх предметів, відрахуйте час і оголосіть про початок «екзамену». Прослідкуйте, щоб дитину не відволікали телефон чи родичі. Потім перевірте завдання, обговоріть та виправте помилки, з`ясуйте, чому вони виникли.

6. Слідкуйте за тим, щоб під час підготовки дитина регулярно робила короткі перерви. Поясніть, що відпочивати, не чекаючи втоми, – найкращий спосіб запобігти виснаженню. Важливо, щоб старшокласник обходився без кави чи різних енергетиків. Нервова система і так напружена. Якщо школяр хоче працювати під музику, нехай працює, але домовтеся, щоб це була музика без слів.

7. Не змушуйте дитину вчити предмет так, як це здається кращим для вас. У кожного – своя методика запам`ятовування. Якщо школяреві наука краще дається вночі, хай займається. Але тоді не треба будити його дуже рано.

8. Пам`ятайте, що в період підготовки діти стають особливо тривожними. Намагайтеся «підгодовувати» їх позитивними емоціями. Ні в якому разі не кричіть, не тисніть на психіку, навіть якщо результати будуть не такими, як хотілося. Обов`язково давайте дитині як слід виспатися, урізноманітніть раціон, включаючи в меню побільше фруктів. Побалуйте шоколадом, бажано чорним.

Зняти нервове напруження, допоможуть:

  • Спортивні заняття.
  • Контрастний душ.
  • Прибирання.
  • Зіжмакування паперу.
  • Спів.
  • Танці.
  • Прогулянка по лісу.

                                  Взаєморозуміння вам та приємної підготовки!

 

 

Онлайн-просвіта батьків

ГОТУЄМОСЯ ДО ЗНО РАЗОМ: ЯК ПІДТРИМАТИ СВОЮ ДИТИНУ?

( психологічні поради батькам)

Шановні батьки, психологічна підтримка - це один з найважливіших чинників, що визначають успішність Вашої дитини під час здачі ЗНО. Досить часто ми створюємо ситуацію залежності у вашої дитини, на кшталт, - «якщо ти …, то…», нав’язуємо нереальні стандарти, суперництво із ровесниками, - «подивись, як інші стараються…» тощо.

Водночас справжня підтримка повинна ґрунтуватися на підкресленні здібностей, та позитивних сторін дитини. Підтримувати свою дитину - значить вірити в нього. Підтримка заснована на вірі в природжену здатність особи долати життєві труднощі при підтримці тих, кого вона вважає значущими для себе. Дорослі мають нагоду продемонструвати дитині своє задоволення від її досягнень або зусиль.

Інший шлях - навчити підлітка справлятися з різними завданнями, створивши у нього установку: «Ти можеш це зробити!».

Щоб продемонструвати свою віру в дитину, батьки повинні мати мужність і бажання

зробити наступне:

• забути про минулі невдачі своєї дитини;

• допомогти дитині знайти впевненість у тому, що він/вона справляться із тим чи іншим завданням;

• пам'ятати про минулі успіхи і повертатися до них, а не до помилок.

Існують слова, які особливо підтримують дітей, наприклад: «Знаючи тебе, я упевнений, що ти все зробиш добре», «Ти знаєш це дуже добре» тощо. Підтримувати можна також за допомогою дотиків, сумісних дій, тощо..

Пам'ятайте, основні правила психологічної підтримки, які є особливо важливими в період підготовки до іспиту:

• приділіть дитині увагу (цікавтеся її настроєм, станом здоров'я, проявляйте турботу про її потреби).

• забезпечте Вашій дитині місце для роботи, прослідкуйте, щоб ніхто із домашніх їй не заважав.

• контролюйте режим підготовки випускника, не допускайте перевантажень, пояснюйте, що обов’язково необхідно робити перерви, змінювати види занять.

• ранкова зарядка, спорт, прогулянки, не повинні бути виключеними із щоденного графіка під час підготовки до здачі тестів.

• зверніть увагу на харчування дитини. Подбайте, щоб вдома була поживна і різноманітна їжа, що забезпечить збалансований комплекс вітамінів. Пам’ятайте, що такі продукти, як риба, сир, горіхи, курага тощо стимулюють роботу головного мозку. При цьому не зловживайте солодощами і борошняним виробами.

• залиште для дитини на період іспитів мінімальний перелік домашніх обов'язків, давайте їй зрозуміти, що оберігаєте її.

• допоможіть дитині розподілити час підготовки відповідно до певних тем. Дуже важливо для дитини навчитися робити певні схематичні нотатки, візуально впорядковувати матеріал. Основні формули, положення можна виписати на листочки і повісити у різних куточках вашого дому.

• придбайте різноманітні тренінгові матеріали по тестуванню ( Збірники тестів.). Велике значення має щоденне тренування дитини практично працювати із тестами.

• вчіть дитину правильно орієнтуватися у часі і розподіляти свій час.

• виражайте готовність допомогти і допомагайте в різних питаннях підготовки.

• розказуйте про свій досвід здачі іспитів, де це доречно. Розкажіть, що ви відчували перед іспитами. Водночас, не видавайте свого хвилювання перед днем здачі тестів і не переносьте тим самим своє хвилювання на дитину.

• прагніть виражати упевненість в силах, не лякайте провалом. Не переживайте за кількість балів, які дитина отримає після тестування. Дитина повинна знати, що кількість балів не завжди остаточний і кінцевий вимір її можливостей.

• дайте дитині напередодні тестування можливість повноцінно відпочити і добре виспатися. І пам'ятаєте, найголовніше понизити напругу і тривожність дитини і забезпечити відповідні умови для занять.

 

 

Онлайн-просвіта батьків

Поради батькам при підготовці випускників до ЗНО

  1. Не тривожтесь про кількість балів, яку Ваша дитина отримає під час ЗНО. Поясніть їй, що кількість балів не є показником її можливостей.
  2. Не підвищуйте тривожність дитини напередодні ЗНО, бо це негативно позначиться на результатах тестування.
  3. Забезпечте вдома зручне місце для занять і слідкуйте, щоб дитині ніхто не зважав.
  4. Допоможіть дитині розподілити теми підготовки по днях.
  5. Ознайомтеся з методикою підготовки до тестування. З програмою "Абітурієнт" Ваші діти можуть потренуватись у виконанні аналогічних до ЗНО тестових завдань. Адже тестування відрізняється від звичайних для неї письмових та усних іспитів.
  6. Під час таких тренувань привчайте дитину орієнтуватися в часі та вміти його розподіляти.
  7. Підбадьорюйте дитину, підвищуйте її упевненість в собі.
  8. Контролюйте режим підготовки до ЗНО, не допускайте перевантажень.
  9. Зверніть увагу на харчування дитини. Такі продукти, як риба, сир, горіхи, курага тощо стимулюють роботу головного мозку.
  10.  Напередодні ЗНО забезпечте дитині повноцінний відпочинок. Вона має відпочити і добре виспатися.
  11.  Не критикуйте дитину за незадовiльнi результати оцінювання.

Пам’ятайте: головне – знизити напруженість і тривожність дитини та забезпечити їй необхідні умови для занять.

І пам’ятайте: найголовніше -- це знизити напругу та тривожність дитини і забезпечити відповідні умови для занять.

 

 

Пам'ятка для батьків майбутніх першокласників

 

ШАНОВНІ БАТЬКИ!!!

Загальна орієнтація дітей в навколишньому світі і оцінка запасу побутових знань у майбутніх першокласників, проводиться з відповідей на наступні питання:
 

1. Як тебе звуть?

2. Скільки тобі років?

3. Як звуть твоїх батьків?

4. Де вони працюють, ким?

5. Як називається село, в якому ти живеш?

6. Яка море протікає неподалік нашого села?

7. Назви свою домашню адресу.

8. Чи є в тебе сестра, брат?

9. Скільки їй (йому) років?

10. На скільки вона (він) віком (старші - менші) від тебе?

11. Яких тварин ти знаєш? Які з них дикі, домашні?

12. В яку пору року з'являється листя на деревах, а в яке опадає?

13. Як називається той час дня, коли ти прокидаєшся, обідаєш, готуєшся до сну?

14. Скільки днів тижня ти знаєш?

15. Скільки місяців у році і як вони називаються?

16. Де права (ліва) рука?

17. Прочитай вірш напам’ять.

18. Знання математики:

- рахунок до 10 (20) і назад

- порівняння груп предметів за кількістю (більше - менше)

- розв’язування задач на додавання і віднімання.

 

ШАНОВНІ БАТЬКИ!!!

З'ясувати, чи є у вашої дитини інтерес до навчання в школі, допоможуть наступні питання:

 

1. Чи хочеш ти піти в школу?

2. Навіщо потрібно ходити до школи?

3. Чим ти будеш займатися в школі?

4. Що таке уроки? Чим на них займаються?

5. Як потрібно поводитися на уроках у школі?

6. Що таке домашнє завдання?

7. Навіщо потрібно виконувати домашні завдання?

 

8. Чим ти будеш займатися, коли прийдеш додому зі школи?

 

 

 

Телефони довіри

Національна дитяча «гаряча» лінія 116 111 або 0 800 500 225

Гаряча телефонна лінія з питань булінгу 116 000

Гаряча лінія з питань запобігання насильству 116 123

    або 0 800 500 335

Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 800 501 720

Уповноважений Президента України з прав дитини

044 255 76 75

Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213 103

Національна поліція України 102

Онлайн-просвіта учнів

Відеоролик від МОЗ про безпеку від коронавірусу  --                                                                                 https://youtu.be/h6Pk5TFoB8I

 Мультфільм «Як розповсюджується вірус COVID-19» --

                                                                         https://www.facebook.com/watch/

Відеоролики про професійне самовизначення:
 - «ТОП-5 професій майбутнього» --  
https://youtu.be/t0MX_exjq8Q

-  «Професії майбутнього" --  https://youtu.be/vcQMEHM4EoM

-  «Професії майбутнього"  -- https://youtu.be/_BX0YunOHck
-  «Як обрати професію: Поради від дипломата, бухгалтера, юриста»   --   https://youtu.be/fS0QI_hONdA

 

-  «Як обрати професію майбутнього?» Тамара Сухенко --  https://youtu.be/1bpaOg8J_Ug

 

                       Онлайн-просвіта батьків

                                                                 Вправи для подолання стресу у дітей

Прості вправи, які допоможуть покращити самоконтроль, навчать справлятися з тривогою, сприятимуть концентрації та розумовій діяльності учнів.

Коли дитина пережила сильний стрес (іспити, розлучення батьків, смерть когось із близьких і список можна продовжувати безкінечно), її досвіду замало для відновлення контролю над собою, думками та здатністю навчатися. Вправи, про які ми сьогодні поговоримо, допоможуть учням навчитися контролювати емоції. Загалом, ці методики будуть корисними всім дітям, яким потрібно швидко налаштуватись на навчання та розвинути навички самоконтролю, нейтралізації тривожного стану.

Дихання та рухи

Навчайте дітей правильно дихати та спонукайте рухатись, адже це допоможе краще зрозуміти своє тіло. Мова йде про дихальні та фізичні вправи, що сприятимуть швидкій нормалізації стану нервової системи. Не забувайте, чим більше вони тренуються, тим легше їм буде звертатися до цих ресурсів під час дискомфортних ситуацій.

Найпростіша вправа – глибоке дихання животом. Під час виконання цієї вправи учні стоять прямо, ноги на ширині плечей, очі закриті. Задайте їм ритм рівного глибокого дихання. М’язовий релакс – допомагає дітям відчути своє тіло. Її суть полягає у зумисному напруженні м’язів тіла у чергуванні з розслабленням з голови до ніг.

                                            Вправи для швидкого розслаблення
Діти можуть сидіти на стільцях, кожен пункт можна виконати декілька разів. Нагадуйте про рівномірне дихання:

 

1. Сядьте на стілець рівно, не перехрещуючи ноги. Якщо хочете, можете закрити очі. Порухайте пальцями ніг, стисніть їх сильно та повільно розслабте.
2. Піднімаємось вище до литок. Тримайтесь за стілець, відірвіть п’яточки від підлоги та напружте ікри. Поволі, а далі розслабте ноги.
3. Напружте прес, а потім розслабте живіт.
4. Відведіть плечі назад, напружте спину. Розслабтесь.
5. Стисніть пальці у кулак сильно-сильно, наче схопили щось. Відпустіть. Стисніть руки у кулак та притисніть до себе. Плечі підтягніть до рук та розслабтесь.
6. Потрясіть руками, відчуте легку напругу у м’язах.

 

 

 

Онлайн-просвіта батьків

                     Чим зайняти дитину під час карантину – поради психологів

 

Варіантів провести корисно та цікаво дозвілля – безліч, кажуть психологи.

Школярі на вимушених канікулах. Попереду – тиждень без навчання, і це не значить, що його потрібно провести з гаджетами або перед телевізором. Психологи кажуть, що є безліч занять, які сподобаються вашій дитині й будуть для неї корисними. «Відволікти дитину від телефону – не легка справа, але реальна. Якщо дитині запропонувати цікаві альтернативні ігри, вона неодмінно погодиться провести час граючись з вами, ніж сидітиме в гаджеті».

5 ідей для проведення корисного дозвілля з дітьми:

• Настільні ігри неодмінно мають захопити вашу дитину. Їх варто обирати за віком. Для учнів початкової школи буде цікаво пограти у «ходилки-бродилки з кубиком», для підлітків та старшокласників – монополію та інші ігри, які розвивають логічне мислення. Лото, карти, пазли – теж будуть цікаві для дітей будь-якого віку.

• Заняття для розвитку теж будуть доречні. До цієї категорії можна віднести розмальовки, ліплення з пластиліну. Звичайно ж, такий вид діяльності сприяє розвитку творчих здібностей. А ще можна запропонувати дитині виготовити фотоколаж сім’ї. На великому аркуші паперу можна намалювати велике дерево, на гілках якого приклеїти фотографії членів сім’ї. Таке заняття неодмінно сподобається вашій дитині.

• Хатні справи. Долучайте дітей до домашньої роботи – їм цікаво, а для вас неабияка допомога. Можна разом помити посуд, приготувати смачну страву або полити вазони. А ще можете разом з дитиною посадити якусь рослину в горщик та стежити за її ростом.

• Звичайне читання перетворіть у гру. Після прочитання казки або оповідання спробуйте разом з дитиною влаштувати за її мотивами домашній театр. Цікавим для дітей буде також театр тіней. Для цього необхідно встановити настільну лампу біля стіни і руками показувати фігури тварин.

• Ведення щоденника. Купіть для дитини гарний блокнот, який застібається на замочок чи закривається на ключик. Їх у продажі є безліч варіантів. Запропонуйте своєму чаду щоденно вести блокнот, записувати туди свої думки та описувати, як минув день. Це допоможе розвивати пам’ять дитини та розвине здатність чітко висловлюватися. 

«Кожним мамі та татові корисно задавати собі одне запитання: «Коли моя дитина підросте і буде згадувати своє дитинство, що вона буде пам’ятати?» Відповідаючи на це запитання кожен повинен зрозуміти, чи правильно дитина проводить своє дозвілля. Зрозуміло, що батьки, які прийшли з роботи, не завжди можуть активно проводити з дитиною час. І телефон для батьків інколи є рятівним. Але пам’ятайте, що діти дуже швидко виростають. Тому шукайте скрізь балансу – аби був час і для себе, і для дитини».

                                     У якому віці можна лишати дитину вдома наодинці

У зв’язку з оголошенням у школах карантину діти залишаються вдома. Батькам, які мають молодших школярів і працюють, іноді доводиться ламати голову - як бути: залишатися з дитиною вдома чи спробувати залишати її вже наодинці. Добре, якщо поруч бабусі, дідусі, сусіди, знайомі, які можуть придивитись за дитиною. А якщо нема? У якому віці можна залишити вдома дитину насамоті?

«Юридично залишати насамоті дитину до 11 років заборонено. З психологічної точки зору теж. Однак, є діти, яких і в 15 років залишити наодинці небезпечно. Як дізнатися, чи готова ваша дитина бути деякий час одна? Для цього запитайте, скажімо, дитину чи погана звичка гризти нігті. Здебільшого діти відповідають, що це погано. На перший погляд, батьки вважають, що дитина молодець і що вона все правильно каже. Після цього поставне друге питання: «Чому ти вважаєш, що це погано?». Якщо у дитини є сформоване відчуття "я" і "що важливо для мене", то вона відповідатиме: «У мене нігті будуть не красиві…», «Це погано для мого здоров’я». Якщо ж у дитини цього поняття ще немає, відповідь буде: «Бо мама буде сваритися і дітки будуть сміятися». Відчуваєте різницю? Ось це запитання можна використовувати перевіряючи, чи готова ваша дитина бути вдома одна. Якщо дитина не лише розуміє, що є погане і хороше, а коли усвідомлює, чому це для неї погано або добре. В жодному разі не залишайте дітей, коли помічаєте, що у них поганий настрій або спостерігається депресивний стан. Якщо безвихідь і залишити дитину наодинці все ж таки доведеться, дайте її таке завдання, яке дитина може виконати. Наприклад, скласти пазли або розмалювати малюнок. Повернувшись додому, не забудьте похвалити своє чадо та сказати, що ви ним пишаєтеся».

 

 

  Онлайн-просвіта вчителів

 Карантин з арт-терапією

       Арт-терапія -- це лікування мистецтвом і надає можливість виразити себе «іншими голосами»: рухами, кольором, формою, пластикою. Спробуйте використати декілька арт-терапевтичних технік для самостійної роботи над собою під час перебування карантину.

       1. Зробіть спонтанний малюнок. Сядьте в тиші, відключіть телефон, вимкніть світло. Перед вами повинен лежати досить великий аркуш паперу й простий олівець. Закрийте очі, розслабтеся й почніть думати: що ви почуваєте, що вас турбує, про що переживаєте останнім часом. Посидіть хвилин 5-7 (якщо потрібно більше -- будь ласка). А тепер, не відкриваючи очі, приступайте: дайте волю своїй руці, нехай вона сама креслить на папері все, що у вас у цей момент на душі. Це може бути й щось конкретне (пейзаж, гора, сонце), і зовсім абстрактне (кола, спіралі, лінії). Головне -- слухати свою руку. У результаті, поза залежністю від вашої свідомості, всього болю, переживання, страхи, радості й надії -- все повинно виявитися на аркуші. Закінчили -- відпочиньте якийсь час. Потім не поспішаючи вмикаєте світло й побачите, що у вас вийшло. Спробуйте проаналізувати, на що це схоже, згадайте свої емоції під час малювання, які асоціації викликають у вас окремі елементи малюнка. Таким засобом ви зможете відкрити в собі щось заховане й невідоме, і після усвідомлення цього вам полегшає.

        2. Намалюйте свою радість. Якщо останнім часом ви почуваєте тугу й утому, у вас починаються з'являтися депресивні думки, то вам терміново потрібно реабілітуватися. Візьміть якнайбільше кольорових фарб, олівців і намалюйте свою радість. Вона може бути й повноцінною картиною, і символічним об'єктом, подією минулого або очікуваним сюрпризом у майбутньому. Головне, щоб вам у цей момент було тепло й гарно на душі. У процесі малювання активізуються всі ваші позитивні потенціали, які не тільки здатні поліпшити настрій, але підштовхнути до активних продуктивних дій. Готову картину поставте на письмовий стіл. Дивлячись на неї, ви завжди будете думати тільки про позитивне.

        3. Реалізуйте свою «мрію». У вас є прагнення, мрії або плани в житті, але ви ніяк не можете приступити до їхньої реалізації. То бракує часу, то не можете придумати схему дій, то заважають зовнішні обставини. Таке трапляється з кожним. Хтось мріє про машину, хтось про мандрівку тощо. А найгірше, що чим більше ви відкладаєте свою «мрію» або бажання, тим сильніше ваша напруга з приводу нереалізованості. Хочете скоріше наблизитися до мрії й одержати поштовх до прийняття рішучих дій? Тоді творить. Намалюйте вашу мрію чи бажання, або зробіть колаж. Наприклад, хочете машину - виріжте її зображення з журналу, поруч приклейте свою фотографію, можете додати друзів, будинок мрії тощо. Картину поставте на чільне місце, і ви почнете шукати шляхи, щоб втілити ваші мрії та бажання в реальність. І повірте у вашу мрію і в те, що у вас усе вийде!

       4. Намалюйте свій страх. Страх можна намалювати, виразивши в малюнку все своє переживання страхітливої події/об'єкта/фантазії, віддати всю енергію в малюнок. Потім спалити його, порвати, викинути або якимось іншим способом знищити.

       5. Спробуйте арт-терапевтичну техніку "Квітка, якою я могла б стати". 

 

 

 

 

 

Рекомендації щодо профілактики суїцидальних тенденцій серед учнів

Суїцидальна поведінка не є виключно медичною чи психологічною проблемою. Причини такого складного феномену як суїцид включають у себе соціальні, економічні, психологічні, культурні, релігійні і медичні фактори ризику. Профілактика суїцидальних дій є комплексним завданням, виконання якого можливе за ефективної взаємодії різних прошарків суспільства, має бути забезпечено комплексним підходом та виробленням конкретної превентивної стратегії.

Суїцидальна поведінка– це аутоагресивні дії людини, які свідомо та навмисно спрямовані на спрямовані на позбавлення себе життя в результаті зіткнення з нестерпними життєвими обставинами. Фактор навмисності та передбачення смерті від подібних форм поведінки, що відносяться до нещасних випадків.

Розрізняють декілька видів самогубств:

1. Неусвідомлюване самогубство.

2. Самогубство як ризикована гра і ризикована легковаж­ність.

3. Психопатологічне й агресивно-невропатичне самогуб­ство:

а) маніакальне самогубство осіб, охоплених галюцинаціями
або мареннями;

б) самогубство меланхоліків у стані глибокого смутку, скорботи, гіпертрофованих докорів совісті, суму, журби;

в) самогубство охоплених нав'язливими ідеями;

г) автоматичне чи імпульсивне самогубство.

4. Самогубство психічно нормальної людини з такими ви­дами суїцидальної поведінки:

а) демонстративно-шантажувальна форма суїцидальної поведінки:

• завершені і незавершені самовбивчі дії;

• поведінка суїцидентів із тривалим і сталим прагненням до смерті; коротким, але рецидивним ставленням, що час від часу повторюється; миттєвим, імпульсивним, рецидивним став­ленням до смерті;

• непрямий, напівнавмисний, напівпереднавмисний суїциди, суїцидальний еквівалент, незавершений суїцид, парасуїцид;

• можливий суїцид, суїцидна гра, провокація агресії на себе;

• серйозний та несерйозний суїциди;

• суїцидні феномени;

б) форми суїцидальної поведінки:

• внутрішні форми: суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задуми, наміри;

• зовнішні форми: суїцидальні спроби і завершені суї­циди;

в) егоїстичний суїцид, що виникає через руйнування соціальних зв'язків особистості із суспільством;

г) альтруїстичний суїцид, який відбувається у формі самопожертви задля захисту інтересів групи (японські пілоти-камікадзе, релігійні фанатики тощо);

ґ) анемічний суїцид, який виникає внаслідок виснаження;

д) суїцид, спровокований засобами масової інформації;

е) суїцид, спричинений депресією.

Деякі психологи пов'язують ризик суїциду з інстинктом аутоагресії (на відміну від інстинкту агресії), що у підлітковому віці виявляється в:

• аутодеструкції - неусвідомленій реалізації наміру завдати шкоди фізичному і психічному здоров'ю (ризикована поведінка, екстремальні види спорту);

• різноманітних формах самотравми (самопорізи, самообпалювання);

• суїцидальних еквівалентах (зловживання алкоголем, нар­команія, викликані бажанням забутися, втекти від неприємнос­тей);

• суїцид – як крайній прояв аутоагресії.

У нормі у людини прояви цих інстинктів не тільки врівно­важені, але і пригнічені вихованням, однак людина у граничних ситуаціях може виявляти їх, наближаючись до суїциду.

У листі Міністерства народної освіти України № 1/9-241 від 27.06.2001 р. «Про профілактику суїцидальної поведінки серед дітей та підлітків» вказується, що «характерними для мотивації підліткових самогубств є превалювання почуттів безнадії та безпорадності, підвищена чутливість до образи власної гідності, максималізм в оцінках подій і людей, невміння передбачати справжні наслідки своїх учинків». Значна частина підлітків відчуває депресію, самотність, невпевненість у завтрашньому дні, має проблеми у стосунках із дорослими та однолітками.

Властива періоду становлення особистості самовпевненість у поєднанні зі згаданими рисами породжує відчуття безвиході, фатальності конфлікту, загострює переживання відчаю та са­мотності. При такому внутрішньому стані навіть незначний стрес може призвести до суїциду дитини або підлітка.

Можна визначити такі фактори ризику для тих, у кого є схильність до суїциду:

• сімейні проблеми;

• попередні спроби самогубства;

• суїцидальні загрози (прямі й замасковані);

• суїциди чи суїцидальні спроби у родині;

• алкоголізм;

• вживання наркотиків і токсичних препаратів;

• афективні розлади (особливо — важкі депресії);

• хронічні або невиліковні захворювання;

• тяжкі втрати (наприклад, смерть близької людини).

До соціально-психологічних факторів ризику, які можуть сприяти виникненню суїцидальних проявів у підлітків та мо­лоді, належать:

• серйозні проблеми у сім'ї;

• відсутність контакту з однолітками;

• смерть коханої або значущої людини;

• розрив стосунків з коханою людиною;

• міжособистісні конфлікти або втрата значущих відносин;

• проблеми з дисципліною або законом;

• тиск групи однолітків, передусім пов'язаний із насліду­ванням самоушкоджувальної поведінки інших;

• тривале перебування у ролі жертви або «цапа відбувайла»;

• розчарування оцінками у закладі освіти, невдачі у навчанні;

• високі вимоги до підсумкових результатів навчальної діяльності (іспитів);

• проблеми із працевлаштуванням і скрутне економічне становище, фінансові проблеми;

• небажана вагітність, аборт і його наслідки (у дівчат);

• зараження СНІДом або хворобами, що передаються ста­тевим шляхом;

• серйозні тілесні недуги;

• надзвичайні зовнішні ситуації і катастрофи.

Якщо конкретизувати негативні сімейні чинники, які вплива­ють на суїцидальність підлітків і юнаків, то до них належать:

• психічні відхилення у батьків, особливо афективні (де­пресії та інші душевні захворювання);

• зловживання алкоголем, наркоманія або інші види анти-суспільної поведінки у сім'ї;

• сімейна історія суїцидів або суїцидальних спроб членів сім'ї;

• насилля у сім'ї (особливо фізичне і сексуальне);

• брак батьківської уваги і турботи, погані стосунки між членами сім'ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;

• часті сварки між батьками, постійне емоційне напруження і високий рівень агресивності у сім'ї;

• розлучення батьків, ситуації, коли один із батьків йде з родини або помирає;

• часті переїзди, зміна місця проживання сім'ї;

• надто низькі або високі очікування батьків щодо дітей;

• надмірна авторитарність батьків;

• брак у батьків часу й уваги до становища дітей, нездатність до виявлення прояву дистресу і негативного впливу довколиш­ньої дійсності.

Мотивами суїцидальної поведінки школяра можуть бути:

• бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття;

• втеча від наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації.

• втрата близької, коханої людини;

• конфлікти з батьками, однолітками;

• неможливість бути зрозумілим, почутим;

• переживання, образи;

• почуття помсти, протесту, загрози;

• почуття провини, сорому, невдоволення собою;

• ревнощі, любовні невдачі, сексуальний протест, вагіт­ність;

• самотність, відчуженість;

• страх покарання батьками;

• шкільні проблеми.

Це лише загальні мотиви, а конкретні у кожній ситуації можуть бути настільки різними, що їх важко перелічити.

Деякі з цих ознак мають «подвійне» значен­ня, тобто можуть свідчити не тільки про суїцидальну загрозу, а й про інші особистісні проблеми, кризи у житті юної людини. Але психологу, соціальному педагогу, вчителю і вихователю ніколи не слід забувати про «суїцидальну тему» при появі цих ознак. Для уточнення висновку про наявність суїцидальної за­грози доцільно використовувати спеціальні психодіагностичні засоби – карти, опитувальники, тести.

Основними складовими суїцидальної поведінки як динамічного процесу є:

I.Етап суїцидальнихтенденцій.Вони є прямими або непрямими ознаками, що свідчать про зниження цінності власного життя, утраті її змісту або небажання жити. Суїцидальні тенденціївиявляються в думках, намірах, почуттях або погрозах. На цьому етапі здійснюється превенція суїциду,тобто його запобігання на підставі знання психологічних абосоціальних провісників

II.Етап суїцидальних дій. Він починається, коли тенденції переходять у конкретні вчинки. Під суїцидальної спробою розуміється свідоме прагнення позбавити себе життя, що з незалежних від людини обставин (своєчасне надання допомоги, успішна реанімація і т.п.) не було доведено до кінця.Самоушкодження, які безпосередньо не ведуть до самознищення, мають демонстративний характер і спрямовані на здійснення морального тиску з метою отримання певної вигоди, називаються парасуїцидом.

III.Етап постсуїцидальної кризи. Він продовжується від моменту здійснення суїцидної спроби до повного зникнення суїцидальних тенденцій, що іноді характеризуються циклічністю прояву. Цей етап охоплює стан психічної кризисуїцидента, ознаки якого (соматичні, психічні абопсихопатологічні) і їхня виразність можуть бути різними.На цьому етапі здійснюються поственція і вторинна превенція суїцидальної поведінки. Поственція є системою мір, спрямованих на подолання психічної кризи адресованих не лише суїциденту, але і йогооточенню. Вторинна превенція полягає в попередженні повторних суїцидальних спроб.


Система психологічної профілактики та корекції суїцидальної поведінки

Першочерговою умовою попередження самогубств серед учнів є ретельне психолого-педагогічне виявлення дітей, чиї особистісні риси створюють підвищений ризик суїциду, індивідуальна робота з цією категорією дітей, розробка системи профілактичних заходів, широка просвітницька робота з сім‘ями (лист Міністерства освіти і науки України № 1/9-241 від 27.06.2001 р.).

Система роботи з профілактики суїциду має містити 7 компонентів:

1.Психологічна просвіта педагогів, батьків, учнів:

· створення у школі інформаційного куточка з методичною літературою, інформацією про телефон довіри, даними про адреси і режими роботи спеціалізованих лікарень, психологічних центрів допомоги, інших фахівців;

· проведення у школах психолого-педагогічних семінарів, консиліумів, майстер-класів запрошених фахівців на теми: «Емоційні розлади у дітей та підлітків», «Фактори, що впливають на суїцидальну поведінку підлітка», «Як підняти соціальний статус учня в групі», «Цінність особистості», «Як допомогти дитині при загрозі суїциду?», «Конфлікти між учителями і підлітками», «Вибір адекватних методів педагогічної дії»;

· під час підготовки до педрад проводиться вивчення психологічного клімату в учнівських колективах, виявлення соціального статусу учнів: лідерів чи відторгнутих;

· проведення індивідуальних консультацій з вчителями і батьками дітей із групи суїцидального ризику;

· організація роботи батьківського психологічного класу або Батьківського всеобучу з тем «У сім‘ї – підліток», «Емоційні порушення у дітей», «Депресивні стани у підлітків», «Алкоголізм і наркоманія у підлітковому віці», «Психологія особистісних і міжособистісних конфліктів»;

· організація роботи груп зустрічей для батьків проблемних учнів (за потреби);

· проведення циклу бесід з учнями про цінність особистості й сенс життя; диспутів «Я – це Я», «Я маю право відчувати і висловлювати свої почуття», «Невпевненість у собі», «Конфлікти», «Підліток і дорослий», «Спілкування з дорослими», «Спілкування з однолітками протилежної статі», «Підліткові ініціації», «Основні проблеми підліткового віку», «Стрес і депресія».

2.Створення позитивного психологічного клімату в навчальному закладі й сім‘ї - залучення учнів до громадської діяльності (спортивні змагання, клуби, товариства тощо), культурно-виховних заходів, які сприяють формуванню позитивних громадянських, естетичних почуттів, духовності учнів і педагогів.

3.Психологічна та педагогічна діагностика суїцидальних тенденцій:

· у процесі спостереження – звернення уваги педагогів на фактори ризику: спадковість; вербальна і фізична агресія; висока конфліктність у спілкуванні; прагнення до домінування або орієнтація на залежність; ізоляція або неприйняття однолітками; різкі зміни в поведінці; низький або високий IQ; неадекватна самооцінка; несприятливе сімейне оточення; психотравматичні події (смерть близької людини, міжособистісний конфлікт, поганий вчинок, погані стосунки у сім‘ї тощо); алкоголізм і наркоманія, асоціальний спосіб життя;

· виявлення ознак емоційних порушень – втрата апетиту або імпульсивне ненажерство, безсоння або підвищення сонливості впродовж останніх декількох днів; часті скарги на соматичні хвороби; незвичне неохайне ставлення до своєї зовнішності; постійне почуття самотності, непотрібності або суму; нудьга у звичайному оточенні або під час виконання роботи, яка раніше подобалася; втеча від контактів або ізоляція від друзів і сім‘ї; порушення уваги із зниженням якості роботи; занурення у роздуми про смерть; відсутність планів на майбутнє; раптові напади гніву, навіть через дрібниці;

· використання спеціальних психодіагностичних методик:

Психолого-педагогічна корекція суїцидальних тенденцій:

· навчання технік керування емоціями, зняття м‘язового й емоційного напруження;

· навчання конструктивних поведінкових реакцій у проблемних ситуаціях (тренінг проблемно-вирішальної поведінки (Д.Романовська);

· розвиток позитивної самооцінки цінності особистості, її соціального статусу в групі, тренінги особистісного зростання;

· консультативна робота з батьками, педагогами, учнями, спрямована на зняття факторів, що спонукають чи провокують суїцид.

6. Систематичний контроль і врахування динаміки змін в особистості та поведінці учнів - постійний моніторинг ознак, тенденцій, ризиків суїцидальної поведінки на всіх етапах роботи психолога.

7.При потребі – переадресування суїцидальної справи спеціалістам медичного профілю - рекомендація відвідати дитячого психоневролога, психотерапевта, психіатра.

У суїцидальній поведінці підлітків можна умовно виділити 3 фази:

1. Фаза обдумування, викликана свідомими думками про здійснення суїциду. Ці думки згодом можуть вийти з-під кон­тролю і стати імпульсивними. При цьому підліток замикається в собі, втрачає інтерес до справ сім'ї, роздає цінні для нього речі, змінює свої стосунки з оточенням, стає агресивним. Стає інакшим і зовнішній вигляд: підліток перестає дбати про себе, може змінитися його вага (пов'язано з переїданням або анорексією), через зниження уваги з ним може трапитися нещасний випадок.

2. Фаза амбівалентності, яка настає за умов появи додаткових стресових факторів, – тоді підліток може висловлювати конк­ретні погрози або наміри суїциду комусь із найближчого ото­чення, але цей «крик про допомогу» не завжди буває почутим. Однак саме на цьому етапі підлітку ще можна допомогти.

3. Якщо ж цього не трапиться, то настає фаза суїцидальної спроби. Вона минає дуже швидко – для підлітків характерна швидка друга фаза і перехід до третьої.

Як вказує В. Силяхіна, більшість суїцидальних підлітків (до 70 %) обмірковує і здійснює суїцид упродовж 1-2 тижнів. Але підлітковому віку властива імпульсивність дій, тому інколи тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, не більше 1 години. Звісно, це вимагає від оточення, особливо від психологів і лікарів, оперативних дій, надання адекватної допомоги таким підліткам.

Науковці виділяють чотири типи постсуїцидальних станів:

1.Критичний - конфлікт утратив актуальність, суїцидальні тенденції відсутні. Наявне характерне почуття сорому за суїцидальну спробу, страх перед можливим смертельним результатом. Рецидив маловірогідний.

2.Маніпулятивний - актуальність конфлікту зменшилась, проте відбулось це за рахунок впливу суїцидальної дії. Суїцидальних тенденцій постсуїциду немає. Характерне легке почуття сорому, страх смерті. Висока вірогідність того, що в майбутньому при вирішенні конфліктів суїцидент буде застосовувати цей спосіб скоріше демонстративного характеру з метою шантажу.

3.Аналітичний - конфлікт актуальний, проте суїцидальні тенденції відсутні. Характерним є каяття за замах. Учень буде шукати способи вирішення конфлікту, якщо не знайде – можливий рецидив, але вже із більш високою вірогідністю летальних наслідків.

4. Суїцидально-фіксований - конфлікт залишається актуальним, причому характерним є збереження суїцидальних тенденцій. Ставлення до суїциду позитивне. Це найнебезпечніший тип, при якому необхідна тісна взаємодія з суїцидентом та жорсткий контроль.

Таким чином, у центрі уваги працівників психологічної служби має бути кризова ситуація, конфлікт, який провокує суїцид. Тому, окрім соціально-психологічного супроводу суїцидента та його оточення, необхідним є повернення до джерела проблемного поля та відпрацювання стратегій виходу з кризової ситуації. Важливо розуміти, що якби проблеми вирішувались раніше – спроби суїциду могло б і не бути.

Соціальне оточення суїцидента, як правило, вирізняється тим, що кожен відчуває провину, вважаючи, що не почув заклику про допомогу, не зміг запобігти суїциду. У випадку завершеного суїциду організувати системну групову роботу (40-годин) з класом, де навчалася дитина, для уникнення ефекту Вертера – наслідування суїцидальної поведінки у проблемних ситуаціях.

Правила роботи з підлітками, друг чи подруга якого здійснили самогубство (Є. Гроллман)

1. Не обманювати, говорити правду. Одна з найбільш серйозних проблем молоді полягає у відсутності знань про суїциди через прагнення дорослих до збереження таємниці «в інтересах дітей». Однак викривлення реальності може на довгий час закріпити в підлітка, який знаходиться у депресивному стані через те, що сталось, стан пригнічення. Тому необхідно в доступній формі надати учням закладу, де відбувся суїцид, прості та зрозумілі відомості про випадок з урахуванням їхнього віку та рівня розвитку. Особливо важливим є те, щоб друзі самогубці отримали інформацію про обставини смерті від педагогів, а не від приятелів, сусідів чи преси.

2. Дати можливість говорити про загиблого та згадувати не тільки про трагедію, яка відбулася, але і про щасливі часи та моменти, проведені з ним.

3. Обговорення інтимних причин та мотивів суїциду слід проводити вибірково- дати можливість виразити емоції. Гнів, відчай, протест властиві не тільки дорослим, а й дітям, які мають право на відкрите виявлення почуттів. Разом з тим необхідно звернути особливу увагу на почуття провини, яке виникає у підлітків, запевнюючи їх в непричетності до самогубства і в тому, що вони зробили все можливе для його попередження.

4. Долати фаталістичні настрої, обговорюючи конструктивні шляхи подолання можливих конфліктів. Важливо запевнити дітей, що суїцид не є єдиним способом виходу із складної ситуації.

Важливо продовжувати роботу з друзями, однокласниками суїцидента протягом усього терміну, поки вони будуть потребувати допомоги, підтримуючи в них надію на майбутнє.

ПСИХОДІАГНОСТИКА СУЇЦИДАЛЬНИХ СХИЛЬНОСТЕЙ І ДІЙ УЧНІВ

Масова психологічна діагностика учнів щодо виявлення суїцидального ризику не проводиться. Для первинного виявлення достатні різноманітні методи збору інформації (спостереження з опорою на маркери суїцидального ризику, опитування батьків, педагогів, однолітків, узагальнення матеріалів і т.ін.) та аналіз вже наявного діагностичного матеріалу за різними аспектами діяльності практичного психолога. Так, до вже традиційних опитувань щодо рівня тривожності та агресивності учнів 6-х-11-х класів можливо додати вивчення стану депресивності.

Завданням первинної профілактики є психологічна та педагогічна діагностика суїцидальних тенденцій, що відбувається:

· у процесі спостереження – звернення уваги педагогів на фактори ризику: спадковість; вербальна і фізична агресія; висока конфліктність у спілкуванні; прагнення до домінування або орієнтація на залежність; ізоляція або неприйняття однолітками; різкі зміни в поведінці; низький або високий IQ; неадекватна самооцінка; несприятливе сімейне оточення; психотравматичні події (смерть близької людини, міжособистісний конфлікт, поганий вчинок, погані стосунки у сім‘ї тощо);

· при виявленні ознак алкоголізму, наркоманії, асоціального способу життя;

· упроцесі виявлення ознак емоційних порушень – втрата апетиту або імпульсивна ненажерливість, безсоння або підвищення сонливості впродовж останніх декількох днів; часті скарги на соматичні хвороби; незвичне неохайне ставлення до своєї зовнішності; постійне почуття самотності, непотрібності або суму; нудьга у звичайному оточенні або під час виконання роботи, яка раніше подобалася; втеча від контактів або ізоляція від друзів і сім‘ї; порушення уваги із зниженням якості роботи; занурення у роздуми про смерть; відсутність планів на майбутнє; раптові напади гніву, навіть через дрібниці.

Завданням вторинної профілактики є запобігання суїциду, тобто соціально-психологічна робота з групою учнів, що знаходяться у важкій життєвій ситуації і висловлюють суїцидальні наміри. Для цієї групи учнів необхідне проведення поглибленого діагностичного обстеження.

Міністерство освіти і науки України рекомендує використовувати батарею спеціальних психодіагностичних методик (Лист МОН України «Щодо профілактики суїцидальних тенденцій серед учнів» № 1/9-179 від 28.03.2014):

1. Карта виявлення ризику суїцидальності В. Прийменко.

2. Малюнкові тести ДДЛ і «Моя сім‘я».

3. Методика вивчення схильності до суїцидальної поведінки (М. Горська).

4. Методика визначення нервово-психічної стійкості та ризику дезадаптації у стресі «Прогноз». Багаторівневий особистісний опитувальник «АДАПТИВНІСТЬ» (МЛО-АМ).

5. Методика діагностики рівня суб‘єктивного відчуття самотності (Д. Расел і М. Фергюсон).

6. Методика діагностики соціально-психологічної адаптації (К. Роджерс і Р. Раймонд) та методика «Наскільки адаптований ти до життя?» (А.Фурман).

7. Методика Шуберта «Діагностика ступеня готовності до ризику».

8. Модифікований опитувальний для ідентифікації типів акцентуацій характеру в підлітків (О.Лічко, С. Подмазін).

9. Об‘єктивна методика визначення типу темпераменту за Б. Цукатовим.

10. Опитувальник депресивності Бека (Веск Depression Inventory – ВDІ).

11. Опитувальник оцінки душевного болю (автор Е.Шнейдман).

12. Соціометрія і референтометрія.

13. Тест на виявлення суїцидальних намірів (Н.Шваровська, О. Гончаренко, І.Мельникова).

14. Тест на виявлення суїцидального ризику СР-45.

15. Шкала депресії (адаптація Г. Балашова).

Даний банк методик має бути наявний у кожного практичного психолога навчального закладу.


ЯК ПОВОДИТИСЯ БАТЬКАМ ТА ОТОЧЕННЮ СХИЛЬНОЇ ДО СУЇЦИДУ ДИТИНИ

Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення сто­сунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування у родині. Усі ці заходи мають призвести до піднесення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.

Для підвищення самооцінки спеціалісти В. Розанов, О. Моховіков, Р. Стиліха пропонують доцільно застосовувати такі заходи:

• завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині — це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в май­бутнє, покращує її стан;

• не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;

• демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;

• сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є — не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;

• підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судить її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;

• слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність само­стійної діяльності і життєдіяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися так.

1. Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

2. Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.

3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите,чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв'язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.

5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.

6. Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не пере­творюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні розпитування.

8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.

9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю, або щодо яких вона може так вчинити сама.

10.Дайте синові чи доньці знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

11.Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадним і дурним, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її - ваш син або донька врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

12. І останнє - якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч!

У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба, суїцидологи радять батькам таке:

1. Першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення довірливого спілкування.

2. Батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює їхні власні пси­хологічні конфлікти або виявляє якісь їхні проблеми. Слід і в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас - перемогти страх перед цією бесідою, щоб обов'язково відбулося спілкування й обговорення проблеми.

3. Діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація - жести, доторки тощо.

4. Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам'ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату в діалозі необхідні м'якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо.

 

 

 

Як побороти булінг: інструкція для дітей, батьків та вчителів

 

Згідно з дослідженнями, 24% українських дітей хоча б раз стикались із цькуванням у школі. З них менше половини розповідало про цей досвід батькам, рідним та друзям. Дуже часто булінг призводить до  непоправних наслідків, а тому останнім часом у світі активно говорять про те, як зупинити шкільне насилля.

Центр інформації про права людини на основі матеріалів ЮНІСЕФ підготував інструкцію для дітей та дорослих, аби правильно та своєчасно реагувати на прояви цькування.

 

ЩО ТАКЕ БУЛІНГ ТА ЯКІ ЙОГО ПРИЧИНИ

Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.

Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо.

Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття.

"Успіхи у навчанні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно", – зауважують психологи.

Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу.

 

ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ

Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б'ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах.

В ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.

Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВАШУ ДИТИНУ ПІДДАЮТЬ ЦЬКУВАННЮ

Перше, що треба зрозуміти – діти неохоче розповідають про цькування у школі, а тому не слід думати, що у перший же раз, коли ви спитаєте її про це, вона відповість вам чесно. Тому головна порада для батьків – бути більш уважними до проявів булінгу.

Якщо ваша дитина стала замкнутою, вигадує приводи, щоб не йти до школи, перестала вчитись, то поговоріть з нею. Причина такої поведінки може бути не у банальних лінощах. Також до видимих наслідків булінгу відносять розлади сну, втрату апетиту, тривожність, низьку самооцінку. Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитись від агресора.

Якщо цькуванню піддають вашу дитину, то обережно почніть з нею розмову. Дайте зрозуміти, що вам можна довіряти, що ви не будете звинувачувати її у тому, що вона стала жертвою булінгу.

Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/подруги.

Також не слід у розмові з дитиною використовувати такі сексистські кліше, як "хлопчик має бути сильним та вміти постояти за себе", "дівчинка не повинна сама захищатись" та інші. Це тільки погіршить ситуацію.

 

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ТИ СТАВ ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ

Перше і найголовніше правило – не тримати це у секреті. Розкажи друзям, знайомим чи рідним про те, що тебе ображають у школі, цього не слід соромитись.

Інколи допомогти з вирішенням складної ситуації у школі може абсолютно не пов’язана з цим людина: тренер у секції, куди ти ходиш після школи, або вчитель, до якого ти ходиш на додаткові заняття.

Також не слід звинувачувати себе у тому, що тебе цькують. Ми говорили раніше, що кривдникам легко знайти жертву булінгу, адже для цього слід просто якось відрізнятись від оточуючих.

Якщо цькування у школі перетворились зі словесних на фізичні – йди до директора школи або завуча та докладно розкажи їм про це. Також повідом про ситуацію батьків.

Якщо у школі є психолог, то можна сміливо звернутись до нього, щоб відновити відчуття впевненості у своїх силах та зрозуміти, як діяти далі.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ СТАЛИ СВІДКОМ ЦЬКУВАННЯ

Якщо цькують твого друга чи подругу, то одразу звернись до дорослих: вчителя, старших товаришів, родичів, батьків тощо.

Якщо твій друг чи подруга поділилися з тобою, що вони потрапили у ситуацію булінгу, обов’язково говори з ними про це — вони потребують твоєї підтримки.

У жодному разі не слід приєднуватись до групи, що цькує, та висміювати проблеми свого друга чи подруги.

Якщо ви дорослий, який потерпав від булінгу колись, то не проходьте повз. Спробуйте захистити дитину, яку ображають. При цьому не слід ображати дітей, які цькують, адже деякі роблять це, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.

Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.

Спробуйте повідомити про булінг людей зі школи, де це відбувається, або батьків дитини.

 

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ІНШИХ ЦЬКУЄШ ТИ

Зрозумій, булінг – це твої дії, а не твоя особистість. Ти можеш ними керувати та змінювати на краще. Пам’ятай, що булінг завдає фізичного та емоційного болю іншому, а тому подумай, чи дійсно ти цього прагнеш? Деякі речі можуть здаватися смішними та невинними, проте вони можуть завдати шкоди іншій людині.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, ЯКА ЦЬКУЄ ІНШИХ

Ми вже казали, що в ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони, а тому, коли ви дізнались про цькування у школі, не слід забувати про тих, хто ображає. Психологи зауважують, що дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу.

Відверто поговоріть з нею про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це". Уважно вислухайте і зосередтеся на пошуці фактів, а не на своїх припущеннях.

Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".

Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

Пам'ятайте, що агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.