Війна в наш дім проникла тихо,

Згасивши тисячі життів,

І залишила біль і лихо –

Печалі вдів і матерів.

Хто ж відповість за юні долі,

У крові викупаний стяг?

Коли і як приспати болі

В людських знівечених серцях?..

А, може, скажуть кладовища

Устами жалібних троянд,

Чом дев’ять літ там юність нищив

Для нас чужий Афганістан?

       Правда про Афганську війну… Вона різна. Нерідко хвороблива й гірка. Більше 30 років, що пройшли, об'єднали колишніх бійців-інтернаціоналістів у одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає загальним почуттям.

        Афганська війна… Брудна, неоголошена.… А хіба війни можуть бути чистими? Кожна несе смерть, інвалідність, одягає в жалість тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі… У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика…

         Сьогодні ми вшановуємо всіх, хто причетний до героїчної й трагічної афганської війни. Україна у ній втратила близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 2 залишились у полоні або пропали безвісти. Уже вдома, від ран, хвороб і самогубств померли більше 4 тисяч українських «афганців».  Для тисяч  родин ця війна назавжди стала грізним знаменням біди, символом невгамовних душевних мук і невтішного горя.

         Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів після закінчення війни були нагороджені орденами і медалями. Але найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя. Серед  тих, що ще зовсім юними пройшли через грізне полум'я афганської війни, є і наші односельчани: Дашук Микола Павлович, Тимошок Володимир Володимирович, Корень Віктор Федорович, Черняк Анатолій Олександрович, Дем'янець Валентин Васильович, Буткевич Микола Михайлович.

          По різному склалася доля юнаків, які повернулися живими з Афганістану. Важкою була адаптація до мирного життя, напевно, не легшою, ніж випробування боями. Довго снилися  їм гори, походи, стрілянина бою.. і друзі, яких втратили… Четверо берестян-афганців повернулися з підірваним здоров'ям і померли вже у післявоєнний час: Правник Андрій Васильович, Боковець Валентин, Дашук Микола Миколайович, Пінчук Віктор Корнійович.

        Ми вшановуємо воїнів-інтернаціоналістів і засвідчуємо свою глибоку шану та повагу їхній мужності та самовідданій праці.
Вони є яскравим прикладом для наслідування молодому поколінню, взірцем служіння народу та державі у наші дні.

         Сьогодення ліквідувало «білі плями» нашого недалекого минулого, поіменно назвало тих, на чиїй совісті марно пролита кров тисяч людей. Але тінь їхньої провини не повинна падати на колишніх солдат, офіцерів і прапорщиків, котрі волею долі опинилися на афганській землі. Вони виконували наказ. То був їхній обов’язок…

         Закінчилася десятилітня ніким і нікому не оголошена трагічна війна. Але в людській пам’яті вона буде жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками з залізними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим вітром.

         Особливі слова вдячності та глибока шана нашому односельчанину Малію Василю  Дмитровичу - воїну-інтернаціоналісту, який побував у полум'ї не однієї «чужої» війни. Нині Василь перебуває у зоні ООС та відстоює незалежність і суверенітет  рідної України.

         15 лютого – День  вшанування  учасників бойових дій на території інших держав. Учні та педагогічний колектив Берестівського ЗЗСО щиро вітає всіх воїнів-інтернаціоналістів. Міцного Вам здоров'я і миру, герої-інтернаціоналісти!